 |
 | ІРИСОВИЙ ПОДИХ Як тяжко посміхатись намІ дуже легко дітям Але дитиною стаю я там, Де Твої квіти. Я хочу легкості – як в них, Правдивості і цноти,.. Я заміню важкий свій гріх На ірисовий подих. Я зроблюся – як квітка ця, Що може грунт пробити, Рости, як в задумі Творця, Щоб жити і творити. До Твоїх ніг я покладу Найкращі свої риси Спішу, поки в Твоїм саду Не відцвіли іриси. Дмитро Оленич
СЛОВА ТА ІРИСИ Слово - слову, за словом - втома...Ти пішов, зачинивши двері. Я ж лишилась тебе чекати - Малювати слова на папері. Мріяла про червоні троянди,- З ними все про любов ми знаєм, І слова тоді не потрібні, Та про них вже і не згадаєм... Я боялась жовтого цвіту, Що на стіл ти у вазі поставиш. Жовтий колір - це на розлуку, І вже потім нічого й не скажеш... Ти приніс мені білі іриси,- Сніжно-білі величні квітки. В них, немов золоті обручки, На пелюстках жовті борідки... Що ж тепер на все це сказати? Я вдивляюсь в кохані риси І боюсь тебе цілувати, Бо на нас заглядають іриси. Олена Лайко
САД ІРИСІВ Запроси мене у сад ірисів, Олена Лайко |
All Rights Reserved, 2012
